У рідній школі його знають як ве­селу та товариську людину. «Хоч і 60 років, але по деревах лазить, як та мавпа», - з посмішкою розповідає директор Великовисківської школи Олександр Панов.

Навіть після виходу на пенсію не полишив виховання дітей, продовжу­вав тренувати спортивному туризму, загартовуючи їхній дух і тіло. Возив дітей до відомого табору «Козацька фортеця», що діє на базі Козацької лицарської школи.

- Миколу Петровича ми знаємо як керівника гуртка, - розповідає заступник директора Кіровоградсько­го обласного центру туризму, краєз­навства та екскурсій учнівської мо­лоді з навчально-методичної роботи Оксана Каргополова. - Його мето­ди виховання свідчать про те, що він справжній патріот України та нашого краю. Дітям прищеплює ко­зацькі традиції, яких вони дотриму­ються і пропагують.

За словами Оксани Миколаївни, він досить неординарна особистість, що проявляється і у підходах до ро­боти з дітьми. Завжди намагається знайти нестандартні способи вико­нання завдань, такі, які б зацікави­ли його вихованців. «Пана Миколу вважаємо головним козаком Кіровоградщини. Він організовує багато заходів козацького спрямування, і його підопічні завойовують високі результати саме у цьому напрямку. Козацький дух у Миколи Петровича проявляється в усьому: у його діях, внутрішньому духовному світі і на­віть зовнішньому вигляді», - гово­рить Оксана Каргополова.

До речі, про зовнішній вигляд. У Миколи Петровича розкішні козаць­кі вуса, якими він дуже пишається. Для нього вони не просто «аксесуар» чоловічого обличчя, а ознака при­належності до козацького роду та невід’ємна риса чоловічого образу. Тому й за все своє життя лише двічі

голив їх. Навіть у напівпритомному стані в лікарні після страшної аварії, як потім розповідали медики, протес­тував проти того, щоб їх голили, аби накласти шви.

Свій ювілей Микола Петрович від­значив далеко від дому, тому що ось уже більше року перебуває на фрон­ті. До рідної домівки навідується дуже рідко, та й то ненадовго. За словами доньки Оксани, ще від самого почат­ку російської агресії проти України він був постійним відвідувачем Мало­висківського військкомату, де ставив лише одне запитання: «Коли ви мене вже мобілізуєте?». Однак, посилаю­чись на поважний вік, йому щоразу відмовляли. «Та після перегляду но­вин та почутих відомостей про кіль­кість вбитих і поранених, батько картав себе за те, що в такий час сидить удома. А після важкого пора­нення сина у серпні 2014 року твердо вирішив потрапити на передову», - розповідає його донька. Лише у люто­му 2015 року, втомившись відмовляти непохитному козакові, Миколу Петро­вича таки мобілізували.

Рідні, а також колективи обласного центру туризму, Великовисківської ЗШ та «Нової газети» щиро вітають ювіля­ра з 60-річчям і бажають йому міцного здоров’я, безмежного щастя та мир­ного неба над головою. У народі го­ворять, що з виходом на пенсію життя тільки починається. У випадку Миколи Бердника так і є. Його активна життє­ва та громадянська позиція не може не захоплювати. Бажаємо якнайскорі­шого повернення додому до своїх рід­них та підопічних. Миколо Петровичу, нехай у вашому житті будуть лише по­зитивні емоції, а всі негаразди обхо­дять ваш дім стороною. Слава Україні!

Олег КОЗУПЛЯКА