Відділ освіти Маловисківської РДА

 

Компанієць Любов Валентинівна

 

Родинне свято «Червона калина»

Мета: Розширити знання та уявлення дітей про калину як рослину – символ України, показати, як оспівували її український народ в давнину та письменники сучасності. Прищеплювати учням любов до рідного краю, до рідного слова. Розвивати зв'язне мовлення, художні здібності учнів.

Обладнання: малюнки: укр. хата, кущ калини що цвіте і кущ калини з червоними кетягами.

Родинне свято


1) Хай знов калина червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

- Я – калина Україна

– На горі калина.

2) Зоряна калина –

І краса і врода

Нашої країни,

Нашого народу.

3) Без верби і калини

Нема України.

(вислови під малюнками)


Вчитель:

Добрий день, дорога родино! Єдина дружна родина.Мені дуже приємно Вас вітати в цьому залі й оголосити початок родинного свята «Червона калина».

 1 – ша учениця.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо хлібом, любов'ю і миром.

Для людей відкрита наша хата біла,

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жили по правді, щоб жили у мирі.

Діти виконують пісню «У полі калина»

2-га учениця.

Я не груша, я не слива

– Я калинонька вродлива.

Я стою в зеленім листі,

У червоному намисті.

А чому ж я так прибралась?

Бо до свята готувалась.

3-тя учениця.


Гарно вбралася калина

У червоні намистинки

Стиглих ягід на обід

Принесе онукам дід.

Ласуватимуть малята,

Наче в лісі пташенята.

Бабця випече пиріг

– Раптом гості на поріг?

Чай заварить на калині,

Завітайте до нас нині.


 

Пісня «Ой є в лісі калина»

4-та учениця.


Калинонько!

Ти з маминої пісні,

Із цвіту у колисці та вінку,

З легенд, казок, сопілок благовісних,

Із болі на могильному горбку.

Червоні грона святим, як і воду.

На зиму їх кладем за образи.

Люблю плекати її чисту вроду,

Ти – Боже дерево, з роси й сльози! -


Пісня «На калині мене мати колихала»

5 учениця. Коли народжувалась дитина, мати клала в купіль м'яту, любисток, чебрець, чорнобривці, чистотіл і обов'язково калину. Щоб дитина була рум'яна і красива, як ягоди калини. Співала колискову пісню.  Дівчинка співає колискову.

Баю, баю, баю,

Ой повішу колисочку

Дровець нарубаю

Та на калиноньку.

Чай з калини заварю

Буде вітер колихати

І дитину напою.

Малу дитиноньку.

А – а - люлі

Вчитель: Червона калина! Надзвичайно шанували цю рослину колись. Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А коли вже кетяги достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом, згадують старі люди, а хати неначе в коралах, червоніють до пізніх заморозків.

 


1. Говорила мати:

- Не забудься, сину.

Як збудуєш хату,

Посади калину.

Білий цвіт калини

– Радість України.

А вогнисті грона

– Наша кров червона.

2. Посадіть калину...

Коло школи.

Щоб на цілий білий світ

3. Посадіть калину

Біля тину.

Щоб злагода цвіла!

Буде щедрою родина

– Буде честь ій і хвала.

4. Посадіть калину

Коло хати.

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Материнський ніжний цвіт.


Вчитель: Стала калина символом батьківського краю, нашої рідної України. Її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб із калини. А наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб нагадувала козакові домівку, матір, кохану, його рідну мову.

  1. Калинонько! Ти – з маминої пісні,

Із цвіту у колисці та вінку,

З легенд, казок, сопілок благовісних,

Із болю на могильному горбку.

2. Мені життя твоїм вернули гроном,

В якому запеклась козацька кров.

Ти душу українську в нас борониш,

А в нас для тебе – ласка і любов.

 

 

3. Червоні грона святим, як і воду,

На зиму їх кладем під образи...

Люблю плекати твою чисту вроду,

Ти – Боже дерево, з роси й сльози

Вчитель: Здавна калина була символом дівочості, краси, кохання. ( Дівчата співають, а пара танцює коломийку)

Пісня «Ой у лузі червона калина...»

Ой, калино, дівчино вродлива

Мов казкова фея чарівна.

Ждеш своє кохання край села

Бо цвіте твоя пора щаслива

Під крилом весняного тепла

Ой я ходжу при Дунаю та так си гадаю:

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Ішов милий доріжкою, мила долиною,

Зацвів милий роженькою,

Мила калиною }2 р.

Ой червона калинонька від вітру падає,

Чи то милий такий ладний, чи мені ся здає.

В мене очка чорнявенькі, як терн на галузі

Личко таке рум'яненьке

Як калина в лузі }2 р.

Вчитель: діти, а чи любите ви загадки відгадувати? Зараз учні загадають вам загадки, а ви спробуйте їх відгадати.

1) Що за кущ біля хатини

Розростається щоднини?

І на ньому ягідки

– Не солодкі й не гіркі,

Як намистечко червоні

І цілющі, соком повні.

Повновиді й невеликі,

І від кашлю добрі ліки...

Як же звуть ці ягідки?

2) А відгадайте хлопці, ще отакої.

Знають мене луг і води,

І криниці, і городи,

І дівчина мене знає – в косу радо заплітає.

Сніг розтане – я радію,

Розвиваюсь, зеленію.

В нічку зоряну, весняну

Соловейків колисаю.

Одягаюсь білим цвітом,

Наливаюсь теплим літом.

Осінь холодом повіє – я шаріюсь, червонію.

3) А ще хочете одну загадку відгадати?

За хатиною в садочку

У зеленому віночку

Та в червоних намистинах

Стане, наче молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти:

За намисто кожен – смик!

Та й укине на язик

4) Стоїть над водою

З червоною бородою.

Хто не йде – не мине,

За борідку ущипне.

Та й укине на язик.

Зветься ж ця рослина

– Червона... (калина)

Вчитель: А ще про калину складено багато легенд, казок, приказок.

- Чи знаєте ви приказки про калину?

- ЗАНАЄМО, ЗНАЄМО!

1) Пишна та красива, мов червона калина.

2) Щоки червоні, як кетяги калинові.

3) Стоїть у дворі дівчинонька, як над над ставом калинонька.

4) Убралась у біле плаття, як калина в білий цвіт.

5) Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

6) Калина хвалилась, що солодка з медом.

7) Навесні білим цвітом, восени червоним плодом.

8) Посади біля хати калину, будеш мати долю щасливу.

Вчитель: Діти, а хочете послухати казку про калину? (Бабуся учениці розказує казку) Казка про калину Давно це було. Тоді пани людей на панщину гнали, і стогнав бідний люд так, що у всьому світі чути було той стогін. В одному селі жила бідна вдова, і була в неї маленька донечка. Вдень жінка працювала в полі, а коли стомлена приходила додому, то єдиною її втіхою та розрадою була дитина. Але важка праця швидко знесилила жінку. Від перевтоми і важкого життя злягла вона і відчула, що недовго їй лишилося жити на білому світі. Покликала вона доньку і прошепотіла знесиленими губами: «Люба донечко, коли мене не стане, не бійся, а викопай яму і поклади мене в неї. А невдовзі я знову з'явлюся на тому самому місці, тільки вигляд матиму інший. І коли в тебе виникне потреба, приходь до мене за порадою». Як сказала, так і сталося. Померла вдова. Заплакала її донька і стала сиротою. Взяла вона лопату, витираючи піт і сльози, викопала яму і поклала в неї свою матір.

Засипала її сирою землею та й заснула на тому місці. Прокинувшися вранці, помітила, що із землі проростає якийсь паросток. «От добре, що на могилі матінки виросте квіточка», — зраділа дівчинка, полила паросток та й пішла працювати в найми. З півроку пройшло відтоді, як дівчинка стала служити в пана. Що вже злий та сердитий був пан, то вся округа знала. Лютішої за нього навіть собаки не було. Все йому було не так та замало. А що вже сироту не злюбив, то годі й казати. Бувало, кіт вкраде зі столу шматок риби, так він одразу за сиротою посилає і відшмагає її, щоб за панським котом дивилася. Звісно, нікому за сироту вступитися. І так їй важко стало, що вирішила: «Будь-що-буде, а піду на могилу до матері, там хоч поплачу та могилку приберу». Приходить вона до того місця, де матінку поховала, і не впізнає його: на горбочку, де проріс маленький паросток, виріс рясний квітучий кущ калини. Зраділа дівчинка, на серці враз потеплішало. Сіла вона під калиною і непомітно заснула.

І сниться їй, що то не кущ, а цілий сад. А в тім саду стоїть палац. А з палацу виходить прекрасна жінка в біло-рожевому вбранні та каже: «Не дивуйся, доню, я — твоя матінка. Зараз ти спиш, а коли прокинешся, зламай гілочку з куща, під яким ти лежиш, прийди додому, завари її окропом, а настій випий, тільки гляди, не забудь...». Розплющила дівчинка очі: сон чи не сон? Та все ж гілочку зламала і все зробила так, як наказала матінка. Не пройшло і дня, як відчула, що всі дивляться на неї якось по-особливому, не так, як раніше. Подивилася у дзеркало і сама себе не впізнала, такою красунею вона стала! Пройшов деякий час, і знову вирішила вона провідати могилу матінки. Прийшла і знову не впізнала кущ. На цей раз він аж палав від яскраво-червоних ягід на ньому. Присіла дівчина під кущем та й заснула. І бачить уві сні великий червоний сад, а в ньому знайомий палац. І виходить із палацу матінка в яскраво-червоному вбранні та каже: «Не дивуйся, доню, це я — твоя матінка. Зараз ти спиш, а коли прокинешся, зламай кетяг із ягодами, а вдома завари їх окропом і дай випити своєму панові, тільки гляди, не забудь...». Розплющила дівчина очі: сон чи не сон? Та мамину пораду не забула: зламала кетяг калини і вдома заварила його, як звеліла матінка уві сні. А пан уже кличе: — Чи готовий чай? — Готовий, паночку! — і понесла панові напій із ягід калини.

Випив пан калиновий чай і відтоді змінився. Більше не був лихим до людей, а надто до сиріт та дітей. Подивилася дівчина на зернятка, що осіли в напої, і зрозуміла: то материне серце оселилося в калині, щоб берегти свою дитину.

Вчитель: На всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні – лише 8. у нашому селі росте 2 види – кущовидна і деревовидна. Про калину написано багато пісень. А чи хочете дізнатися, як калина з'явилась у нашому краї?

Послухайте пісню «При долині кущ калини».

При долині кущ калини

Похилився до води.

Ти скажи, скажи, калино,

Як попала ти сюди?

Якось ранньою весною

Хлопець бравий прискакав.

Милувався довго мною,

А тоді з собою взяв.

Він хотів мене, калину,

Посадить в своїм саду.

Не довіз і в полі кинув,

Думав, що я пропаду.

Я ж за землю ухопилась,

Стала на ноги свої.

І навіки поселилась

Де вола і солов'ї.

Не хитай калину, вітер,

Я тепер не пропаду.

Наді мною сонце світить,

І я на рік зацвіту.

Вчитель: Калина і Україна невіддільні настільки, що їх не уявляють одну без одної. Правду каже прислів'я: «Червона калина – символ України»

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма

Без калини нема України.

Без народу

Вкраїни нема.

Хай ізнов калина

Червоніє, достигає

Всьому світу заявляє:

Я – країна Україна

– На горі калина!

Вчитель:

Нині в нашій хаті

Розцвілися квіти.

Ні, не квіти, то – наші

Рідні українські діти.

Гарні дітки, добрі дітки,

Таких нам і треба.

Гарні дітки, добрі діти,

Нічого сказати

Буде ними втішатися Україна – мати.

Пісня «Одна калина за вікном»

 

Подобається